Жорстока реальність
Ми часто захоплюємося світом тварин, знаходячи в ньому натхнення для себе. Бджоли та мурахи вчать нас працьовитості й командної роботи, собаки – вірності, птахи – свободі. Ми із задоволенням розповідаємо про ці позитивні приклади, але водночас неохоче згадуємо інший, менш привабливий бік природи — того, що пов’язане з боротьбою за виживання, жорстокістю, вбивствами та невідворотним пожиранням одного виду іншим у так званому харчовому ланцюжку. Адже життя в дикій природі – це не лише гармонія, а й жорстока боротьба за виживання: вбивства, пожирання слабших, безперервна конкуренція за їжу та територію.
Люди здавна мріяли про місце, де не існує смерті, страждань і насильства, де панує мир та гармонія. Цю мрію вони втілили в іделічному образі Раю. А його протилежністю зробили Пекло – світ страждань, болю та мук, де руйнується все світле та добре. Але якщо замислитися, хіба не ми самі створюємо навколо себе це Пекло? Хіба не сама людина створила щось подібне на Землі? Ми знищуємо природу, експлуатуємо тварин, шкодимо одне одному заради влади, вигоди чи ідей. Людина, прагнучи комфорту, бездумно руйнує середовище, в якому живе, і робить це навіть тоді, коли має свободу вибору.
Ми виправдовуємо свої вчинки, мовляв, так влаштований світ: вбиваємо тварин заради їжі, знищуємо одне одного через владу, гроші чи ідеї. Але при цьому руйнуємо не лише життя мільярдів істот, а й власне середовище існування.
Все рідше людина підіймає голову, щоб помилуватися зоряним небом, все рідше відчуває щиру радість. І навіть маючи можливість мислити вільно, вона продовжує залишатися заручником традицій, які часто межують із жорстокістю.
Задумаймось над цікавим фактом: лише людина готує свою жертву перед тим, як її з’їсти, прикрашаючи страву, обсмажуючи її на вогні чи вибираючи ступінь просмаження, додає спецій. Лише людина може замовити в ресторані рибу, наполовину запечену, наполовину ще живу. Лише люди здатні не просто знищувати собі подібних, а робити це показово, із витонченою жорстокістю. Протягом століть вони винаходили все страшніші способи катувань, іноді навіть знаходячи в цьому задоволення. Лише людина здатна влаштовувати публічні страти своїх же побратимів, спостерігаючи за стражданнями як за видовищем.
У підсумку все зводиться до одного: ми самі створюємо ту реальність, у якій живемо. І саме від нас залежить, якою вона буде для всього живого навколо.
Зрештою, світ, у якому ми живемо, – це наш власний витвір. Ми самі його створюємо, визначаємо його правила й вписуємо в нього все живе навколо. Тож, можливо, настав час задуматися, яку саме реальність ми хочемо будувати?