Про цифрових Нарцисів і лайкову недугу

Цифрові Нарциси, або Як люд у лайках купається

Кажуть старі люди: де багато дзеркал — там мало правди. А нині ж електронне дзеркало в кожного в кишені, та ще й світиться, мов нічник у бабиній хаті. І не просто показує пику, а ще й рахує, скільки люду тією пикою милувалося.

От і ходить тепер народ, наче гуси по льоду — обережно ступає, щоб не впустити телефона, бо впустиш — і ніби серце з грудей вислизнуло.

Колись хлопець, як гарну дівчину бачив, то червонів, а тепер як власне фото викладе — то й сидить, чекає, мов кум на весіллі, відповідальний за подарунки - постійно слідкує, чи багато ж йому накидають лайкових копійок.

Є тепер між людьми нова напасть — лайкова пропасниця. Ні кашлю, ні температури, а трясе так, що воли і ті в ярмі спокійніші. Ще півень на тин не вскочив, а чоловік уже стрічку гортає: чи не підросло його щастя на п’ять сердечок. Як лайків мало — кисне, мов капуста без солі. Як багато — пнеться, роздуває щоки мов індик на морозі. Бо лайк тепер — то як колись добре слово від кума: і зігріє, і втішить, і власну пиху підживить.

Кожен тепер собі і співак, і писар, і художник, і мудрець. Один сфотографує тарілку борщу — та й думає, що зробив вагомий внесок у світову культуру. Другий викладе свою печальку — і чекає співчуття, мов жебрак копійчину. 
А третій так себе відфільтрує, що й рідна баба на базарі не впізнає, а от лайки — пізнають одразу! Обличчя гладеньке, мов вареник у сметані, очі великі, мов у корови перед дощем, а життя — миле як у рекламі.

Якби ж то Нарцис стародавній це побачив, то не в калюжу дивився б, а у смартфон, і втопився б не у воді, а в стрічці новин. А філософи давні, певно, тільки головами хитали б. Бо замість: «Я мислю — отже існую», тепер можна сміливо писати: «Я виклав — отже мене лайкнули». А не лайкнули — то ніби й дарма жив на цьому світі.

Ідуть тепер люди поруч, наче вівці на вигоні, та кожен у своє дзеркало дивиться. Не бачать ні сонця, що світить, ні дерева, що шумить, ні сусіда, що вітається. Бо ж у сусіда лайків менше — то й нецікавий він уже. 
Усі шукають схвалення, мов кури зерна по подвір’ю.

А найбільша біда в тім, що в гонитві за сердечками можна й справжнє життя прогавити. Бо лайк — то не хліб і не вода: голоду не втамує, друга не зігріє, в біді не підставить плеча.

Отак і живемо у великому цифровому ярмарку марнославства, де кожен кричить: — Дивіться на мене! Я найкращий!

А насправді всі однакові — як горох у мішку: котрий більший, котрий менший, та всі котяться в один бік — за увагою до власної персони.

Може, часом варто й телефон у кишеню заховати, та глянути не в екран, а в живі очі — бо там лайків нема, зате є справжня душа.

✶ ❖ ✿ ❖ ✴ ☙ ♥ ❧ ✴ ☙ ♥ ❧ ✴ ❖ ✿ ❖ ✶

З повагою та найкращими побажаннями — Юрій Чернієвський!

✶ ❖ ✿ ❖ ✴ ☙ ♥ ❧ ✴ ☙ ♥ ❧ ✴ ❖ ✿ ❖ ✶