Приснився самогонний апарат

Ішов я, значить сьогодні, із столової — задоволений, поважний, ситий, як депутат після шведського столу. В руці тримав пляшку безалкогольного напою, тримав невимушено, як людина, яка часто страждає від спраги. І тут з-за рогу сусіднього коридору з’являється вона — приємна пані Оля, з таким поглядом, ніби щойно викрила контрабанду в комірчині завуча.

— А це, часом, не алкоголь? — питає з хитринкою.

Я ледь не вдавився повітрям, та ні, почав ніяково виправдовуватися. І тут бац — блискавка спогаду: та мені ж сьогодні снився самогонний апарат! Блискучий, як нова копійка, його чаруюче булькотіння звучало так натхненно, що Шекспір точно написав би про нього сонет, а Олександр Довженко відзняв би про нього багатосерійний фільм. А по трубці (нержавійочка, між іншим) — текла рідина, та така прозора, що сльоза матері чи жінки нервово курять збоку.

Аж мороз по шкірі: от до чого, думаю, цей сон? Ну не може ж просто так вночі привидітись високотехнологічна дистиляція! Почав я міркувати, до чого воно мені все: може, душа прагне глибини? Чи просто печінка ностальгує?..  Спочатку вирішив розглянути версію про душу.

Вона, бідна, цілими днями живе між походом до душу, туалету, поїсти та поспати,  простими табірними дедлайнами, та переконанням, що в Wi-Fi є карма. А під вечір, втомлена, просить глибини. Але яка там глибина в цьому житті? В холодильнику — ковбаса та сало, в новинах — трагедія війни, на серці — кредит ПриватБанку. Тож, можливо, душа вирішує піти найкоротшим шляхом до істини — через дистиляцію буття.

Самогонний апарат у сні — це не просто металевий агрегат. Це алегорія! Це душевна аламбіка! Символ трансформації болю в досвід, досвіду в пам’ять, а пам’яті — в щось, що наливають у гранчак і кажуть:
— За життя, друже!

Нержавіюча трубка, по якій стікає чистий самогон — це як життєвий шлях просвітленої людини. Все мутне й зайве лишається в баці з брагою, а вперед рухається лише те, що витримало жар, кипіння й усілякі життєві температурні зашквари.

Тож, може, не випадково мені той апарат наснився. Може, душа моя подає сигнал:
“Гей, друже, ти застряг між мильною оперою табору і знижками на редиску в "Рево". А всередині тебе — потенціал! Бродить! Настоюється! Дозріває!”

Або, як мінімум, просить уже налити собі трохи сенсу з лимончиком.

Так що не треба сміятись із таких снів. Це, між іншим, духовний шлях. Просто трохи з запахом димку і медової перги.

А що, як печінка?

Отже, сидить вона там, у темряві правого підребер’я, мовчить усе життя. Працює, фільтрує, терпить. Аж тут якось уві сні — самогонний апарат. І печінка така:
— Оооо! Це я вплинула на сюжет його сновидіння! Я тут! Я існую! Згадали нарешті!

Бо, як не крути, а я орган — живий, з характером. От серце — воно романтик, шлунок — бурчить від кожної образи, а печінка — вона, як стара няня, все прощає, але пам’ятає кожен ваш «тільки 50 грам, і лише виключно на Новий рік».

Тож коли сниться апарат, печінка, можливо, не просто ностальгує. Десь там, у її клітинках, ще лунає хорове «Будьмо!» і кришталево чисте «Тільки по чуть-чуть».

Вона згадує літо 2022-гого, пікнік на дачі, пластикові стаканчики й фразу:
— Та воно ж домашнє, це не шкідливо!

Вона пам’ятає, як ви обіцяли "очистку вівсянкою", але обмежилися закускою з сухариків.

І постає питання не в тому, чому це наснилось. А в тому, чи ти, друже, вибачився вже перед печінкою?
Купив їй сік, чи холосасику? Влаштував детокс? Сказав щось приємне — типу:
— Я тебе ціную, ти в мене одна, робиш свою справу на 200%...

Бо вона ж не просто живий фільтр. Вона — мовчазний ветеран святкувань, учасник усіх новорічних боїв, герой без медалі.

А самогонний апарат у сні — то, можливо, пам’ятник печінці.
Зі зливним краном і почесним написом:
“Встояла. Не здалась. Але зла і, можливо, прощає останній раз.”

Кажуть, що сни — це вікно в підсвідомість. Але коли в це вікно врізається повноформатний самогонний апарат із піснею "Ой, піду я в сад зелений..." — це вже не підсвідомість, а реальна дистиляція мозку на повну потужність.

Уявіть собі: серед ночі, замість нормального сну про пальми, море і невідомо звідки знайдену блондинку поруч, тобі сниться… блискучий, як нова ідея в черговому проекті закону Верховної Ради, самогонний апарат. Стоїть собі, шипить, булькає, пахне  дитинством, кропивою та картоплинням на бабусиному городі. Біля нього — ти, у білому халаті, з спиртовим градусником у руці та серйозним виглядом викладача хімії передпенсійного віку. І з німим питанням до самого себе в очах: “Що ти тут, дідько лисий, робиш?”

— До чого це мені, Господи? — зітхаєш.
І тут починається найцікавіше — інтерпретація.

Варіант психоаналітичний:
Юнг сказав би, що самогонний апарат — це архетип перетворення: ти дозрів до нового життєвого етапу, і всередині тебе "бродить" нова особистість. Ти — як фрукт. Тільки з досвідом бродіння та перегонки.

А найімовірніше — це просто народна пам’ять. Десь у глибинах ДНК, серед генів відповідальних за любов до сала, борщу та козацьких шароварів, сидить маленький гомункул, який щоночі каже:

— Час настав.

І сниться тобі самогонний апарат, як символ української стійкості, інженерної думки і вічного прагнення до замкнутого циклу індивідуального  виробництва.

Тож не переймайтесь, якщо вам таке наснилося. Не до розлучення це і не до штрафу. Це — до самоусвідомлення.

Бо іноді, знаєте, найкращі ідеї приходять саме тоді, коли булькає не тільки апарат, а й мозок.