Нічна оборона рядового Василя

Фейлетон про духовну боротьбу, тілесні наслідки і  життєві рефлекси після ротвейну

Забороняється читання під час вживання їжі!

Основано на реальних подіях.

Шановний читач знає правдивість моїх розповідей, взятих з реального життя. Свіжачок - буквально з пилу і жару! Цей фейлетон створено за справжньою історією, що трапилася в ніч із суботи на неділю — саме тоді, коли стрілки годинника переводять на зимовий час, а люди підсвідомо радіють “зайвій годині сну”.
Для Василя ця додаткова година не стала відпочинком, а справжнім випробуванням сили бойового духу, фантазії та... міцності пальців його правої ноги.

Суботнього осіннього вечора, після виснажливих походів по Кауфланду, Теді, Кіку та інших магазинів одного з міст Саксонії, Василь був у доброму гуморі. Зустрівся з друзями — як старі армійські побратими, згадали молодість, натхненно поговорили про комп'ютерну техніку, політику, філософію, релігію, курс євро і погоду, а також необхідність переходу на зимову гуму автомобіля одного з товаришів. Для душевного тепла на столі стояла пляшка ротвейну — все як годиться для затишного, душевного вечора, коли світ здається простішим, життя здається логічним, а реальність — не надто серйозною. Як відомо, за таких обставин розмова — набуває філософського відтінку, з яскраво вираженими здібностями висловлювати думки у формі концептуально довершених перлів. 

Розмова текла, як той ротвейн: плавно, щиро з явним філософським відтінком. Василь навіть згадав, як колись (у молодості) у війську міг ногою збити пляшку з голови товариша.

Пластика і точність — ось справжня школа життя!

— сказав він тоді з гордістю. Отже сміялися, тостували, з гордістю згадували молодість, давали поради один одному, як краще прожити життя.

Зрештою, вечір закінчився мирно, без втрат. Друзі розійшлися, Василь дорогою додому намагався вивчити нове українське слово - "пазити", яке він також вперше почув від друзів, прийшов до дому та й мирно уклався спати.

І ось тоді почалося

Йому наснилося, що навколо нього почали з’являтися фігури жінок — не справжніх, не тілесних, а таких собі безплотних  проекцій, як легкий дим, ніби зітканих із мрій, залишків фантазії та випарів вечірнього вина. Вони рухалися плавно, лагідно, то зникали, то знову поставали — як примари телевізійної реклами після півночі. Вони кружляли навколо Василевого ліжка, миготіли, ніби світлові відбитки від дзеркала, яке також втратило сором. Вони то з’являлися, то розчинялися, і кожна — граційна, мов думка, яку хочеш прогнати, чи забути, але не можеш.

Василь, людина духовна, совісна, ще й до того ж збирався у неділю до костьолу, спершу лежав тихо, спостерігав (пазив),   намагався не звертати уваги — може, то просто “ефекти підсвідомості”, а раптом то святі бачення? Він ніяк не міг збагнути — чи це сон, чи телевізор знову ловить сигнал із паралельних світів.

Але фігури ставали настирні, їхні постаті почали наближатися на небезпечну відстань, підозріло крутитися навколо ліжка, Василь вирішив діяти. І тоді, як кажуть, прокинулась армійська закваска, в ньому прокинувся солдат, справжній воїн світла і добра.

Я ж у війську пляшку з голови ногою збивав — то вже знаю, що таке точність! Я цих ефірних панянок зараз, як у тирі...

— майнула думка. І Василь пішов у контратаку.

Коли перша постать з’явилася з правого флангу — відбив чітко точним ударом лівої ноги, фігура зникла. Друга — так само вправно. Василь навіть усміхнувся у сні і відчув азарт:

О, форма не втрачена! Це ж майже спорт, і користь для тіла, й моральна перемога!

Друга — ще впевненіше. Василь навіть відчув певну гордість за себе: “Оце техніка! М’язи пам’ятають службу!”

Та от халепа — третя фігура підкралася зліва.
А зліва, як на той гріх, — стіна, під якою стояло ліжко Василя.

Василь, розпалений героїзмом, не встигнувши зорієнтуватися, адже в бою часу на географію не лишається, зібрав волю, прицілився, замахнувся — і щосили махнув ногою, згадуючи всі уроки бойової підготовки.

Далі все відбулося блискавично: глухий звук удару, спалах болю, короткий політ думки — і Василь прокинувся, відкрив очі. Відчув себе в ліжку з глибоким усвідомленням реальності — і з травмованими пальцями ударної ноги.

Карма відповіла глухим звуком удару і миттєвим болем. Так блискавично прокидаються лише ті, хто влучає ногою не в примарну фігуру, а в бетонну стінку.

Усе зникло: і фігури, і сон, і спокій. Залишився лише біль у пальцях і глуха образа на підсвідомість. 

Придивився, на годиннику опівночі — стіна ціла, стоїть на своєму місці, ліжко також стоїть як стояло, пальці німіють, а душа гойдається між соромом поразки і парадоксальною філософією буття. Вона справді болить — за нічну поразку і за той сон, який так підло закінчився на найцікавішому моменті.

З того часу Василь спить лише по центру кімнати. Каже, то стратегічно правильно: і до сну ближче, і від стіни подалі.

✴❖✿❖✴☙♡❧✴⟡♡⟡✴☙♡❧✴❖✿❖✴

З повагою та найкращими побажаннями — Юрій Чернієвський!

✴❖✿❖✴☙♡❧✴⟡♡⟡✴☙♡❧✴❖✿❖✴