Філософська казка про гівно - частина 1
Нещодавно, під вечірній спів пташок і заспокійливе шарудіння вітру в лапатих гілках двох поважних ялин, ми з товаришем по табору Юрієм (так-так, його теж звати Юрій, а то ще подумаєте, що у мене відбулося роздвоєння особистості) сиділи собі за пластиковим столом, коли він несподівано запропонував мені дещо застарілу історію про оце... Поки що три крапки, бо я маю намір кілька секунд триматиму певну інтригу, але знаючи свій характер, - інтрига буде так собі.
Назва в цієї історії була такою, що навіть мухам, які пролітали повз нас стало цікаво: «Філософська казка про гівно». Я спершу послухав не дуже точний зміст казки від Юрія, але вирішив перевірити наявність тієї ж казки в інтернеті. Знайшов, читаю в оригіналі, і раптом розумію: це не просто набір букв, це… глибина! Може, й не глибина Маріанської впадини у філософському сенсі, але точно не філософська калюжа.
Автор казки серйозно розмірковує про речі, про які ми зазвичай віддаємо перевагу мовчати, тримаючи вікна відчиненими, або включеною витяжку. І головне в цій казці — філософія! Справжня! З підтекстами, натяками й ароматом буття, так би мовити.
Особисто мені здалося, ніби хтось взяв авторитетний підручник з мудрості, змішав із ароматами сільського туалету і ще трішки присипав гумором. От і вийшло щось таке, що одночасно викликає і сміх, і подив, і навіть якусь дивну повагу.
Це не просто про те, про що всі мовчать, при тому, що щодня з цим стикаються. Автор говорить прямо, не соромиться слів і намагається знайти глибший сенс там, де ми зазвичай просто зітхаємо, відкриваємо вікно, або виходимо на свіже повітря.
Отже, якщо ви думали, що вже нічого вас не здивує — тримайтесь. Бо ця казка точно не з шкільної програми. Але чомусь хочеться дочитати її до кінця.
Отже подаю оригінал.
У лісі жило гівно.
Одного разу в цей ліс пішов мудрець. Гівно вискочило з лісу перед мудрецем і прокричало грізним голосом: “Я тебе з’їм”. Мудрець злякався і втік.
Мораль: Гівна боятися – в ліс не ходити.
Потім в ліс пішов другий мудрець. Перед ним вискочило гівно і прокричало: “Я тебе з’їм”. Мудрець не злякався і штовхнув гівно ногою. Гівно завоняло.
Мораль: Ти можеш боротися з гівном, але гівно буде смердіти.
Третій мудрець пішов в ліс. З лісу вискочило гівно, знову прокричало: “Я тебе з’їм”, а мудрець відповів “Я сам тебе з’їм” і з’їв гівно. На смак гівно виявилося гівном.
Мораль: Ти можеш перемогти гівно, але смак перемоги тобі не сподобається.
Тоді четвертий мудрець пішов в ліс. Гівно вискочило з лісу, пригрозило з’їсти мудреця, але мудрець не злякався і пройшов мимо. Гівно покричало, покричало, заплакало, пішло і втопилося. Тому що метою гівна було лякати мудреців.
Мораль: Якщо зустрів гівно, пройди повз.
Можливо у Вас виникне здивування, але на мене ця казка навіяла певну (чималеньку) дозу натхнення і я вирішив дещо поімпровізувати і продовжити цю історію. Але це вже буде в наступних дописах.