Феномен "океанічного почуття"

Відчуття єдності з "Усім"

У даній публікації я хочу спробувати дослідити доволі поширене і важливе питання, яке стосується фундаментальної проблеми людського сприйняття: кордонів особистого "Я", яке іноді зустрічається в описах як дитяча інтуїтивна мудрість або ранній містичний досвід.

З власного досвіду, та досвіду, набутого в результаті спілкування з дітьми та їх батьками під час педагогічної роботи, доводилося спостерігати тенденцію до спроби дітей знайти пояснення процесу втрати ними відчуття єдності з "Усім". Мова піде про спонтанне відчуття єдності з усім сущим, коли дитина сприймає себе не як відокремлену істоту в "кабіні тіла" (тобто, обмежену фізичним тілом і органами чуття), а як частину єдиного цілого.

Простими словами, про що йде мова? 

Мова йде про просте, на перший погляд, дитяче питання:

Мамо, чому я змушений дивитися на світ через очі, ніби знаходжуся в кабіні тіла, чому я відокремлений від усього?

Діти часто запитують про це у батьків, бо їхній досвід суперечить повсякденній реальності, яку нав'язують дорослі (наприклад, "ти — окрема людина").

Це не рідкість: опитування (наприклад, від психолога Стеніслава Грофа) показують, що до 70% дорослих пригадують подібні моменти в дитинстві (віком 2–7 років).

Цей стан близький до концепції Айроя (недуалістичне усвідомлення, злиття з Абсолютом), але виникає природно, без практик. Нижче я спробую пояснити з різних ракурсів, чому це відбувається.

1. Погляд з точки зору психології:

Розвиток "его" та "океанічне почуття"*

Визначення: Термін "океанічне почуття" (oceanic feeling) ввів Зигмунд Фрейд у 1927 році (у листі до Ромена Роллана), описуючи його як почуття "нерозривного зв'язку з усім світом", яке є реліктом немовлячого стану. Діти не мають чіткого локалізованого "Я" — вони сприймають світ як єдине інформаційне поле, без поділу на "внутрішнє" і "зовнішнє".

Визначення вище не є дослівним цитування оригіналу, а більш вільне авторське трактування.

Чому в дитинстві відчувається?

За теорією Жана Піаже (стадії когнітивного розвитку), до 2–3 років (передопераційна стадія) дитина не розрізняє себе від оточення — "об'єктна постійність" ще не сформована. Батьки/суспільство нав'язують концепцію "відокремленості" через мовні патерни ("твоє тіло", "інші люди"), що призводить до запитань на кшталт "Чому я в цій коробці?" (тобто, в тілі).

Наслідки: З часом его формується як захисний механізм, але ностальгія за єдністю може мотивувати дорослих до духовних пошуків. Дослідження (наприклад, у журналі "Child Development", 2018) показують, що такі переживання корелюють з вищою емпатією в дорослому віці.

Несформоване Его (Self-Boundary):

У ранньому віці (до 3–5 років) у дитини ще не повністю сформоване відчуття відокремленого, автономного "Я" (его). Вони живуть у стані, який психоаналітики можуть назвати "первинною ідентифікацією" або "онтологічною єдністю" з матір'ю/світом. Вони відчувають себе частиною середовища, а не відокремленими спостерігачами.

Відсутність Категоризації:

Мова і логічне мислення вимагають поділу світу на об'єкти: "стіл", "я", "ти", "дерево". Цей мовний апарат змушує мозок створювати чіткі межі. Діти, які ще не повністю опанували цю категоризацію, легше сприймають світ як єдиний потік.

2. Погляд з точки зору нейронауки

Розвиток мозку:

У немовлят і малюків "мережа за замовчуванням" (DMN) — частина мозку, відповідальна за самосвідомість, часові ілюзії та відчуття "Я" — ще не повністю сформована. Вона дозріває до 7–10 років (дослідження fMRI від Університету Чикаго, 2020). Тому діти природно перебувають у стані "потокового усвідомлення", де немає поділу на суб'єкт/об'єкт — світ "є" без бар'єрів.

Докази:

EEG-дослідження (наприклад, від Річарда Девідсона, 2015–2023) на дітях-медитаторах показують вищу синхронізацію мозкових хвиль (альфа/тета), подібну до недуалістичних станів у дорослих. Спонтанні переживання єдності виникають, коли DMN "вимикається", створюючи ілюзію "кабіни" як тимчасовий ефект соціалізації.

Порівняння з Айроя:

У дорослих цей стан досягається практиками (медитація), що імітують дитячий мозок — зниженням DMN-активності на 30–50% (як у попередніх дослідженнях).

3. Духовний та філософський погляд: "Природний стан просвітлення"

У традиціях:

Багато містичних учень вважають дитинство "базовим станом" єдності, з якого ми "відпадаємо". У Адвайта-Веданті (Рамана Махарші) це "Сахаджа-самадхі" — природна єдність, яку дитина знає інтуїтивно, але втрачає через его. У Дзен (коан "Хто ти?") чи Даосизмі (повернення до "необробленого колеса") діти символізують "оригінальне обличчя" — стан  Айроя без зусиль.

Природний Стан:

Деякі духовні традиції стверджують, що єдність — це природний стан, а відокремленість — це набута ілюзія (Майя у Веданті). Дитина просто ще не "забула" цей природний стан.

Приклади з текстів:

У "Дао де Цзін" (розділ 55) Лао-цзи каже: "Той, хто утримує повноту чеснот, подібний до немовляти". Суфійські поети (Руми) описують Бога як "втрачену єдність дитинства". Сучасні вчителі (Екхарт Толле в "Сила моменту") пояснюють це як повернення до "внутрішньої дитини" для досягнення  Айроя.

Чому запитують батьків?

Дитина відчуває дисонанс: інтуїтивна єдність конфліктує з соціальними нормами. Батьки часто відповідають раціонально ("бо ти в тілі"), що пригнічує досвід, перетворюючи його на "таємницю".

Чому виникає відчуття "Кабіни тіла"?

Питання:

"Чому я змушений дивитися на світ через очі, ніби в кабіні тіла, чому я відокремлений?" — це пряме запитання про проблему "Я" і тіла (mind-body problem) та проблему "інших свідомостей" (problem of other minds).

Сприйняття через органи чуття:

Людське сприйняття завжди опосередковане нашими органами. Ми не сприймаємо світ безпосередньо; ми сприймаємо електрохімічні сигнали, які мозок перетворює на зображення, звуки та відчуття. Це створює відчуття фільтра або "кабіни".

Локалізація Свідомості:

Ми інстинктивно локалізуємо свою свідомість у центрі голови (зазвичай, за очима). Це створює ілюзію, що "Я" — це щось, що перебуває всередині цієї фізичної оболонки і дивиться на світ зовні.

Когнітивний Розрив:

Коли дитина починає розуміти, що інші люди (батьки, однолітки) мають власні очі, власні думки і не можуть бачити те, що бачить вона, виникає усвідомлення відокремленості. Це необхідний етап розвитку соціального інтелекту, але він руйнує первинну єдність.

Узагальнення та поради

Діти часто переживають світ у більш інтегрований спосіб, перш ніж соціалізація та мова накладають жорсткі локалізовані категорії світосприйняття.

Цей дитячий досвід — потужний натяк на те, що "відокремленість" не є абсолютною, а радше конструктом мозку та культури. Він може бути "ключем" до Айроя для дорослих: багато духовних практик (наприклад, mindfulness для дітей) намагаються повернути цей стан. Якщо ви пригадуєте таке в своєму дитинстві, це може бути основою для медитації — спробуйте "повернутися до джерела" через прості вправи, як спостереження за диханням.

Дослідження (наприклад, "The Spiritual Child" Лізі Міллер, 2015) показують, що підтримка таких запитань батьками сприяє здоровому розвитку. Якщо це стосується вас чи когось близького, рекомендую книги як "Дитина як початківець" Марії Монтессорі чи консультацію з психологом, спеціалізованим на трансперсональній психології. Це не патологія, а дар — вікно в глибшу реальність.

Як це пов'язано з "Знайти в собі Бога"?

Дитяче питання є фактично початком духовного пошуку:

Пошук причини розриву:

Дитина інтуїтивно відчуває, що це відокремлення є неправильним або тимчасовим (адже вона пам'ятає єдність).

 Мета пошуку:

"Знайти в собі Бога" або досягти стану Айроя  — це спроба повернутися до цього первинного стану єдності, але вже не через несформовану дитячу свідомість, а через усвідомлений вибір дорослої людини, яка розуміє, що таке відокремленість.

Це дитяче відчуття — це і є той внутрішній орієнтир, який, на думку багатьох духовних вчителів, вказує на нашу справжню природу, яку потрібно "знайти" знову, але вже на вищому рівні усвідомлення.

Публікація пропонується в якості джерела для роздумів як вільна інтерпретація певного досвіду, відображає особисту точку зору автора і не призначена для використання в якості матеріалу курсових, дипломних чи наукових робіт. Критиків і скептиків прошу не турбувати!

✴❖✿❖✴☙♡❧✴⟡♡⟡✴☙♡❧✴❖✿❖✴

З повагою та найкращими побажаннями — Юрій Чернієвський!

✴❖✿❖✴☙♡❧✴⟡♡⟡✴☙♡❧✴❖✿❖✴